Чому дитина не хоче йти до школи, робити
домашні завдання, кривиться від слів «займатися» або «читати». Можливо, ви самі
несвідомо викликали в сина чи доньки «алергію» до опанування нових знань та
вмінь? На які ж фрази, на думку психологів, варто ввести «самоцензуру»?
«Тебе
це не обходить»
Як, здавалося б, це стосується уроків? Якщо привчити
дитину, що у світі безліч тем, над якими їй не слід замислюватися, за перших
навчальних складнощів школяр вважатиме: це надто «розумно» для мене, не хочу
про це думати. Мене не обходить, що там у задачці робили два землекопи.
Підточується жага пізнання, а саме вона — найкраща мотивація для навчання. То
що ж, про все розповідати ?
Усе, що важко донести дитині, можна
поділити на дві групи:
·
складно з точки зору етики
·
складно, бо в її віці бракує знань та
інтелектуальної потужності.
Приміром, закон всесвітнього тяжіння дошкільник не
зрозуміє. Але йому може закортіти дізнатися, чому яблуко падає вниз, а не летить
у небо. Утім, недарма кажуть: якщо вчений не може за 5 хвилин пояснити дитині,
чим він займається, він — шарлатан. Можна знайти головне і викласти базові ідеї
«дитячою мовою». Урешті-решт можна зізнатися: «Мені теж це цікаво. Давай
погуглимо». І відшукати адаптований варіант інформації.
Етичні складнощі — важка тема. Дитині не варто знати
про деталі конфліктів між батьками, сімейні зради та взагалі інтимне життя
батьків, дорослі проблеми, страждання від тяжких хвороб тощо. Тобто все це —
складні етичні речі. І краще організувати життя так, щоб у дитини не було
питань, бо вона просто не була свідком таких речей.
Якщо ж не вдасться, «рецепт» той самий, що і в першому
випадку: максимально спростити і подати на доступному рівні. Наприклад, про
конфлікти: «Ви з друзями інколи сваритеся, а потім знову граєтеся разом. Так і
у тата з мамою трапляється». Тож можна обійтися і без «Тебе це не обходить».
«Ну
і чим тут вихвалятися?»
Малюк кидає на стадіоні камінчики далі, ніж інші
однолітки. Він пишається, що може 50 разів підстрибнути на дивані. Або ж
намалювати кумедне обличчя на паперовій склянці. За це не дають медалей, не
ставлять високих оцінок, ці навички не принесуть колись бали на ЗНО. Тож чимало
батьків реагує так: «Дурнею займаєшся, краще б щось корисне зробив». І дитяча
радість згасає. Але камінці та стрибки — то спритність, а малюнок — розвиток
творчих здібностей.
Якщо
дитина не робить нічого шкідливого, порадійте її успіхам.
Найменше заведено звертати увагу на:
·
фізичний розвиток (якщо це стихійно, а не
на секції чи у фітнес-центрі),
·
креативність (якщо не у школі мистецтв),
·
«золоті руки» (якщо зроблені забавки, а не
корисні в побуті речі).
Що маємо «на виході»? Звісно ж, мотивація падає.
Чотири п’ятих підлітків у світі схильні до гіподинамії, за даними ВООЗ, а
творчих та майстровитих старшокласників у рази менше, ніж першачків.
«Замість
того щоб (бешкетувати, гуляти, гратися тощо), краще б почитав (зробив уроки,
прибрав у кімнаті)»
Фраза, яка часто йде у парі з попередньою. Проблема
тут — у протиставленні. Дитина у захваті від свого заняття, чує батьківський
осуд і розуміє, що заняття, яке їй пропонують, має бути чимось протилежним:
безрадісним, нудним, виснажливим.
«Треба» — слово, до якого варто привчати, але за
принципом наслідків: треба сходити по хліб, бо залишимося без нього. А ось
«треба читати, робити уроки» років до 11 звучить як примус (максимум «треба, бо
погану оцінку отримаю» або «батьки сваритимуть»).
А кому б не хотілося, щоб домашню роботу син чи донька
робили з такою ж цікавістю, як проходять рівні в улюбленій комп’ютерній грі, а
наводили лад у домі із задоволенням? Але ми самі створюємо цим заняттям
«поганий імідж». Інша річ, коли почитати книжку — це нагорода наприкінці дня.
«Який
ти в мене розумник!»
Здавалося б, комплімент — це те, що треба. Але школяр,
який вважає, що він з народження має вищий інтелект, ніж у інших, може не
напружувати сили. А якщо задача не дається з першого разу, розгубитися та
відступити. Ще менше користі, якщо заохочувати «авансом». Синові чи доньці
важко буде об’єктивно оцінити свої можливості. Тож казати, що дитина розумна —
не погано. Але значно краще — хвалити за зусилля. Тому: «Ти стільки всього
знаєш/вмієш/гарно попрацював/чудова робота».
«А
я у твої роки вже…»
Вбиває мотивацію порівняння з іншими. Як би ти не
викладався, завжди знайдеться Сашко чи Оксанка, які з цим впоралися три роки
тому. Чимало батьків вже пам’ятають, що «тицяти носом» у чужі успіхи — погано.
Але забувають про самих себе. Розповідь (не завжди чесна) про те, яких висот
вони досягали у віці нащадка, на думку батьків, мотивує: така в тебе чудова
генетика, є чого прагнути, у нашої родини — висока планка. А дитина чує: що б
ти не робив, невдахо, тобі мене не переплюнути. І опускає руки.
«Ти
здатний на краще»
«Молодець, але…» — у цієї фрази теж чимало «фанатів»
серед тат і мам. Їм страшно перехвалити або здається корисним постійно
нагадувати про нові цілі. Мовляв, це якраз форма мотивації. Утім, працювати без
проміжних результатів, маленьких перемог — на таке і не кожен дорослий здатен.
Людині важливо зупинитися на шляху, повноцінно порадіти, без усіляких «але». А
чим більше «міні-свят», тим більша мотивація. Хай ідеться про перше прочитане
по складах слово чи кривеньку, але першу самостійну аплікацію на уроці праці.
«У
тебе все одно нічого не вийде»
Наостанок — хіт демотивації. Хіба ж не
очевидно: якщо навіювати, що дитина — невдаха, вона такою і стане. У будь-якому
разі мотивація зникне. Але ця фраза вилітає зовсім не з лихих намірів, а коли
бракує часу і батькам швидше все зробити самим. Або коли дитина береться за те,
що поки що їй не до снаги. Очевидно, що трирічна дитина не зможе сама помити
посуд. Але ж де час на те, щоб робити спроби та помилки?
Розбита
чашка краща за розбиту самооцінку.
Хай вас надихає така історія. Колись у дитинстві
великого винахідника Томаса Едісона відправили зі школи з папірцем. Мати
сказала, що там написано: він — надзвичайно талановита дитина, тож прості уроки
йому не підходять, необхідне особливе домашнє навчання. І лише в дорослому віці
він дізнався: насправді в папірці йшлося про те, що він — ненавчуваний
двієчник, тож його відраховують зі школи. Мати, попри факти та думки вчителів,
навчила його, що він на все здатен, і він це довів.
Немає коментарів:
Дописати коментар