Андріївські вечорниці: як українці відзначали свято Калити

 В народі говорили: «Зима прийшла і празничків привела». І дійсно: взимку ледь не кожного дня — свято. Однак з-поміж усіх «празників» день Андрія Первозваного (30 листопада) був одним з найочікуваніших і найвеселіших. Недарма подекуди його називали ще «великими вечорницями».

• Хоч Андрій Первозванний — християнський святий, але звичаї і обряди в цей день мали дохристиянський характер: вгадування майбутньої долі, заклинання, ритуальне кусання «калити».

    Саме Калитою і називали часто наші предки андріївські вечорниці — за назвою солодких коржів, які випікали спеціально на свято.

    Власне, про те, як святкували вечорниці, чому свято вважалося парубочим і до яких ворожінь вдавалися дівчата, аби передбачити долю, — розповідаємо в сьогоднішній статті.

    ЯК ВІДБУВАЛОСЯ СВЯТКУВАННЯ?

    Андріївські вечорниці — одна з найцікавіших традицій, що крізь віки дійшла до нашого часу. За українським звичаєм, ввечері 12 грудня молодь збиралася на вечорниці, влаштовуючи на них усілякі дійства — ворожіння, забави і співи.

• Варто зазначити, що батьки всіляко заохочували своїх дорослих дітей до участі у вечорницях. Мати не відмовляла доньці в продуктах для гуртової вечері, а батько виділяв синові певну суму грошей. При цьому наставляли: «Ходи та розум при собі носи».

    Парубки та дівчата заздалегідь збиралися і радилися, як найкраще провести свято. Наперед визначалися також, в якій хаті будуть проводити вечорниці. То повинна була бути оселя самотньої жінки, яку шанували на селі. Вона мала приглядати за бешкетною молоддю.

• Цікаво, що навіть на маленьких хуторах було не менше, як дві хати для вечорниць, бо вважалося, що ходити на ті самі вечорниці рідним братам чи рідним сестрам не годиться.

    В одній хаті, залежно від розмірів, могло збиратися 5–15 дівчат та десь зо 20 хлопців. Якщо дівчата здебільшого трималися тільки свого гурту, то хлопці могли відвідувати усі вечорниці в своєму селі і навіть ходили на «чужі» села, «роздивлялися, де є гарні та моторні дівчата».

    Як тільки вечоріло, дівчата йшли до господині, де мали відбутися вечорниці, і брали з собою різні продукти: мак, олію, муку, мед, гриби, сухі фрукти, рибу.

• Частина з них залишалася господині в знак подяки за те, що дозволила проводити вечорниці.

    Із принесених продуктів дівчата готували пісні страви: вареники (з капустою, сливами, вишнями, маком), узвар, книші (пироги з начинкою), пшоняну чи гречану кашу, рибу, капусту, голубці, кисіль тощо. В різних куточках України готували різні страви, однак вареники в згадках зустрічаються найчастіше.

    Після заходу сонця приходили парубки, розсідалися по світлиці і тоді розпочиналися забави, співи. Починалося все із цікавих історій, які переказували хлопці, поки деякі дівчата з господинею на­кривали на стіл.

• Найдивовижніші оповідки розповідали старші парубки, вставляючи поміж тим всілякі жарти й небилиці (побрехеньки), щоб наймолодші дівчата не заспали, адже треба було дочекатися ночі, щоб наворожити собі свою доленьку.

    Традиційні андріївські вечорниці починалися з веселого дійства — кусання калити. 

Християнська легенда розповідає, що апостол Андрій Первозваний проповідував християнство в Царгороді, на узбережжі Чорного моря та на берегах Дніпра.

Народні традиції цього дня мають стародавній характер: угадування долі, кусання "калети". Дівчата ворожать так само, як і на Катерину, а ввечері сходяться разом із хлопцями до просторої хати – щоб було де розбігтися для кусання калети.

Калета — це корж із білого борошна, що його випікають дівчата разом для веселого дійства. Запікають її так, щоб вгризти було важко, в дірку всувають червону нитку і підвішують калету до сволока. Один кінець стрічки довгий і спущений донизу так, щоб можна було смикати за нього і підтягати калету вгору.

Біля касети стає вартовий – "Пан Калетинський", в руках у нього квач, вмочений у сажу. Вартовий цей запрошує “Пана Коцюбинського” кусати калету. “Пан Коцюбинський” їде до калети верхи на коцюбі. Після довгої жартівливої суперечки між двома “панами”, якщо тільки “Пан Коцю­бинський” не засміється, може вкусити калету. Якщо “Коцюбинський” посміхнеться — отримає брудним квачем по обличчю і піде собі геть. Тоді на його місце приходить новий хлопець. Але і вкусити калету не дуже просто — дівчата смикають її за мотузку і вона ніяк не може потрапити до рота “Пану Коцюбинському”. Закінчується гра тим, що калету знімають і ділять між усіма. Дівчатам калета дістається задарма, а ось хлопці платять їм гроші на стрічки.

Влаштували на Андрія вечорниці
Спритні хлопці та дівчата-чарівпиці.
Веселощі по хатах лунають,
Усі один одного розважають.

Печуть "калету" геть усі дівчата,
Щоб смачненький корж кусали хлоп’ята.
Всіх розважає жартами "Калитинський",
На коцюбі верхи скаче "Коцюбинський".

-Добрий вечір, пане "Калитинський"!
-Доброго здоров’я, пане "Коцюбинський"!
-Я йду калиту кусати!
-А я буду писку писати!

Жартує, смішить "Калитинський",
Ледь стримує сміх "Коцюбинський".
Якщо "гість" посміхнеться раптово,
Мазне пан квачем його скоро.

А квач чорний і весь у сажі,
Коцюбинський брудний та в зневазі.
А як скоро скінчаться розваги,
Калиту скуштувати всі раді.

Зняли зі сволока калиту
Та дали кожному по шматку,
Дівчата першими скуштували,
А хлопці свою долю викували.

Закінчились вже розваги і гадання.
Час чекати здійснення бажання.
Адже під святого Андрія
Хай здійсняться ваші мрії!

ЯК ДІВЧАТА ВОРОЖИЛИ?

    Дівчата цілий рік чекали Андрія, аби поворожити та дізнатися свою долю. Ворожіння були з водою, вогнем, зерном, деревиною, соломою, воском, домашніми тваринами і птицею, окремими речами тощо.

    Ворожили гуртом (і хлопці, і дівчата), групою (дівчата ворожили, а хлопці тільки спостерігали, часом різними жартами намагаючись їм перешкодити) та на самоті (коли не повинно бути свідків).

 Типів ворожінь і їхніх варіантів було безліч. Розглянемо лише найбільш характерні та розповсюджені:

    1. Ворожіння на балабушках

    Першим ділом дівчата пекли балабушки — круглі коржики на воді. Воду на ці коржики дівчата носили із криниці чи ополонки ротом.

• Носили так, щоб хлопці не бачили, бо як побачать — почнуть смішити і доведеться знову бігти за водою.

    Коли вже коржики спеклися і охололи, дівчата позначали свою балабушку кольоровою ниткою або папірцем і розкладали їх рядочком на долівці — на постеленому рушнику. Потім до хати впускали голодного пса, який і «вирішував долю». Котру балабушку він обере першу, та дівчина вийде заміж швидше за інших.

    2. Гадання з чоботом

    Дуже поширеним було кидання чобота. Для цього брали червоний чобіт та перекидали його через голову. В котру сторону показуватиме носик взуття, звідти й прийде майбутній наречений.

• Також із чоботами було пов’язане таке гадання: дівчина одягала взуття на руку та «крокувала» від стіни до дверей. Кожен раз як «ступала» на землю казала: «молодець», «вдівець», «буду дівувати». З котрим словом вийшла з хати — те її й чекає.

    3. Ворожіння з вогнем, водою і воском

    Відбувалося воно так: хлопці і дівчата прикріплювали маленькі воскові свічечки (позначені іменами) до половинок шкаралуп горіхів або зроблених з воску мисочок.

    Наливали воду в миску, опускали туди запалені свічечки і спостерігали за їхнім рухом.

• Якщо свічечки парубка і дівчини зіштовхувалися і разом пливли, це означало, що вони скоро поберуться.
• Чия свічка потоне, той чи та буде без пари.

    4. Гадання на дровах

    Дівчата дуже хотіли знати, якого будуть мати чоловіка: багатого чи бідного. Тож для цього гадання брали навмання поліно і його розглядали. Якщо поліно — сукувате, то чоловік багатий буде, а якщо — гладеньке, то бідний посватає.

    Також в деяких місцевостях дівчат посилали набрати дров. Вони брали по в’язанці, поверталися назад і тоді їх рахували. Якщо була парна кількість, то бути весіллю.

    5. Ворожіння з тарілками

    Крім ворожінь про одруження, яких було найбільше, дівчата намагалися розгадати таємницю: а яка ж на них доля чекає. Для того на столі під три (або п’ять) перевернутих догори дном миски клали перстень, стрічку, барвінковий віночок, ляльку, очіпок, хустку, нитки, квітку, коралі, тощо.

    Дівчата, що мали ворожити, по черзі виходили з хати, а в той час вечорнична мати підкладала якісь із зазначених предметів під миски.

• Набір з трьох-п’яти предметів у різних місцевостях України був різний, однак віночок і очіпок входили до нього повсюдно.

    Дівчата поверталися по одній до хати і, не знаючи, під якою посудиною що лежить, піднімали одну з них. Якщо натрапляли на:

• віночок, квітку, стрічку, то мали ще довго дівувати;
• перстень, очіпок чи хустку — вийти незабаром заміж;
• коралі — залишитися в дівках;
• хліб — бути багатою;
• вуглик — чоловік буде ковалем;
• нитки — ткачем;
• чарку — п’яницею.

    Лялька і цибуля віщували, що дівчина стане покриткою, а свічка, хрест, земля в хусточці вістили смерть.

    6. Гадання на вулиці

    Після гуртових ворожінь у хаті дівчата виходили надвір, де продовжували свої ворожіння уже без парубків:

• Ставали біля плоту та рахували кілки, промовляючи: «Молодець, старець». Останній кілок обов’язково оглядали. Якщо кілок тонень­кий і рівненький, то тій дівчині випаде хлопець молоденький; а коли кривий і товстий, то такий і хлопець буде.
• Часом дівчата називали кілки іменами знайомих парубків. На кого випадав останній кілок, той буде її чоловіком.
• Вибігали також на вулицю, зупиняли першого зустрічного та питали в нього ім’я. Вірили, що таке ім’я буде в майбутнього чоловіка.

    Ворожіння часто супроводжувались сміхом, жартами, вигуками, а то й сльозами (коли дівчині не випадало заміжжя). Після вечері молодь багато співала, танцювала («гопака», «козачка»).

• Там, де постили, не танцювали.

    Веселощі часом тривали цілу ніч. Після вечорниць розходилися (подекуди залишалися ночувати). Вдома дівчата продовжували ворожіння.

    7. Ворожіння на самоті

    Перед сном дівчата випивали солоної води і промовляли: «Хто мені долею призначений, той мені пити дасть». Уві сні мав з’явитись її майбутній чоловік.

• Щоб приснився суджений, дівчата також клали під голову гребінь, стрічку або жито, приказуючи: «Хто зо мною буде жито жати, з тим я буду вік вікувати».

    Писали також на клаптиках паперу імена хлопців і клали під подушку. З чиїм ім’ям витягне папірця вранці, за того парубка піде заміж.

• Котрій з дівчат нетерпеливилося і хотілося зараз же побачити судженого, та, вбравшись як на весіллі наречена, запалювала дві свічки, ставила двоє дзеркал і сідала між ними. Опівночі у дзеркалі повинен був з’явитися жених.

    Вранці 13 грудня, до сходу сонця, дівчата йшли а садок і ламали вишневі гілки, як і на «Катерини», ставили їх у воду та просили Долю, щоб до них ласкава була, щоб гілки зацвіли до Нового Року (за старим стилем). Якщо гілочка зацвіте, то буде вона щаслива чи вийде заміж, а як всохне, то її чекає «гірка доля» або ж смерть.

ЧОМУ КАЛИТУ НАЗИВАЛИ ПАРУБОЧИМ СВЯТОМ?

За віруваннями предків, в Андрієву ніч світ перебував на межі хаосу. На ознаку такого стану в природі, парубкам також дозволялося безкарно робити будь-які збитки.

    Парубки вдосталь користувалися цією нагодою: і ворота знімали, і шибки у вікнах розмальовували, і стежки, по яких дівчата ходять додому, соломою посипали або поливали буряковим квасом.

• Часом викрадали та ховали предмети одягу, прикраси, або підстерігали дівчат на вулиці та лякали.

   А найвеселішим розіграшем було заклеювання вікон папером або замальовування сажею. Від цього в хаті було темно і господарі, думаючи, що ще ніч, могли проспати й до обіду.

   Найчастіше бешкет чинили тим господарям, які чимось дошкуляли парубочій громаді — скажімо, не пускали дочок на гуляння.

• При цьому хлопців вмовляли бути ввічливими, ставили могорич. Однак допомагало це не завжди — на ранок, наприклад, віз міг опинитися на хаті, а ворота — в річці.

    Як ми бачимо, Андріївські вечорниці — це веселе та колоритне свято, яке давало можливість молодим хлопцям і дівчатам ближче познайомитися, поспілкуватися і розважитися після важкої роботи.

    Дослідники зазначають, що вечорниці проводили по селах навіть у першій половині ХХ століття. І, як свідчать фольклористи, зараз ця народна традиція відроджується — у багатьох містах і селах відбуваються схожі гуляння на день Андрія.