У 2016 році Гарвардський біолог, еколог і письменник Едвард Вілсон опублікував книгу «Напівземе: боротьба за життя нашої планети», в якій закликав визнати половину Землі заповідником та захищати її. За даними Всесвітнього фонду дикої природи, тільки з 1970 року люди знищили понад 30% лісів та морської екосистеми. Це сталося внаслідок зростання кількості населення, прагнення до збільшення матеріальних благ і комфорту, а також пов’язаної з цим необхідності збільшення використання енергії. Ідею Вілсона важко втілити у життя, але вона наголошує на важливості нашого природного середовища та акцентує увагу на силах, які йому загрожують.
Ми втратили неспішність, час на роздуми та спостереження, приватність і самоту, тишу, здатність просто спокійно посидіти в кріслі п’ятнадцять хвилин.
Знищення нашого внутрішнього світу через руйнування навколишнього – явище нове і досить тонке. Ми втратили неспішність, час на роздуми та спостереження, приватність і самоту, тишу, здатність просто спокійно посидіти в кріслі п’ятнадцять хвилин. І все це сталося швидко і майже непомітно. 150 років тому ще не існувало телефону. 50 років тому не існувало Інтернету. 25 років тому не існувало Google.
Ми наближаємося до точки неповернення так само, як і глобальне потепління. Непомітно, без жодного попередження, ми втрачаємо себе. Втрачаємо здатність розуміти, хто ми є та що насправді для нас важливо. Ми створюємо глобальну машину, в якій кожен із нас — безглуздий гвинтик, яким керує швидкість, шум та штучна актуальність сучасного світу.
Нам потрібна така психічна позиція, яка б цінувала і захищала тишу, конфіденційність, повільність, власне відображення, можливість усамітнитися; шанувала б внутрішнє «Я».
Чи можемо ми зупинити руйнування своїх внутрішніх світів? Так чи інакше, нам потрібно створити нову розумову звичку, як для індивідуумів, так і для суспільства загалом. Нам потрібна така психічна позиція, яка б цінувала і захищала тишу, конфіденційність, повільність, власне відображення, можливість усамітнитися; шанувала б внутрішнє «Я»; дозволяла б кожному з нас «прогулюватися» власним розумом незалежно від графіків.Пропозиція Вілсона смілива, та я маю ще сміливішу: щоби половина нашого розуму була визнана «заповідником» і збережена для спокійних роздумів у тиші. Інакше ми знищимо наші внутрішні світи та творчі потенціали. Ми могли би присвячувати декілька хвилин протягом дня, щоби спокійно споглядати та безтурботно насолоджуватися часом, вільним від зовнішнього тиску.
Як увести звичку споглядання у своє життя? Двадцять років тому моя подруга, яка викладала у середній школі в Арлінгтоні, штат Массачусетс, започаткувала з учнями незвичайну традицію: на початку кожного уроку вона дзвонила у дзвоник і просила всіх мовчати протягом чотирьох хвилин. Пізніше вона писала: «Я пояснювала своїм учням, що я відчуваю, ніби наші шкільні роки занадто швидкі та переповнені шумом, що тиша може допомогти нам залишити позаду попередні навчальні роки та готуватися бути присутніми тут і зараз. Це був час для очищення наших розумів. Я казала, що ми прагнули до внутрішньої та зовнішньої безтурботності». Результати були чудесними — і вона, і учні ставали спокійнішими та сконцентрованішими.
В останні роки було створено численні організації, такі як «Mindful Schools» та «Mindful Education», метою яких є введення часу для спокою та медитації у початкових та середніх школах. Наприклад, у 2015 році учень-розвідник Stacy Sims розпочав програму «Mindful Music Moments», за якою студенти мали щодня протягом чотирьох хвилин слухати класичну музику під час ранкових оголошень. «Mindful Music Moments» тепер працює у 65 школах, таборах та організаціях соціальних служб у Цинциннаті.Щоби розвинути нові звички розуму, різні групи людей повинні використовувати різні методи. У мене є деякі рекомендації, але їх слід розглядати лише як вихідні точки, а не як комплексні рішення:
Школярам і студентам
Для школярів — десятихвилинки тиші протягом навчального дня. У цей час вони можуть тихо записувати свої думки в зошиті. Кожна школа має свої правила та культуру, тож знатиме, як краще ввести цей період мовчання для своїх учнів.Для студентів — курси «інтенсивного самоаналізу», створені для кожного факультету окремо. Студент повинен буде брати принаймні один такий курс щосеместру. Курси самоаналізу мають бути засновані на конкретному предметі кафедри, наприклад, історія або хімія передбачатимуть менше навантаження на читання та домашні завдання, натомість заохочуватимуть студентів у вільний час думати про те, що вони вивчають, і пов’язувати це з їхнім життя та цілями.
На роботі та вдома
На роботі — окремі кімнати чи простір, де працівникам буде дозволено витрачати півтори години на день, аби помедитувати, подумати чи просто посидіти в тиші. Смартфони та комп’ютери мають бути заборонені в такій кімнаті. І цей час на тишу не має пов’язуватися із часом обідньої перерви.Для сімей — «година спокою» під час вечері або обіду, коли вимикаються всі телефони, смартфони, комп’ютери та інші пристрої. Це має бути час для спокійної та неквапливої бесіди.
Людям загалом
Для суспільства в цілому — безконтактні зони у громадських приміщеннях, де заборонені цифрові пристрої. А також трудові закони, які гарантуватимуть працівникам півтори години кожного дня тихого часу на робочому місці.Люди повинні думати про те, як вони проводять свій час щодня і намагатися організовувати «годину без навколишнього світу», наприклад, гуляти, не думаючи про буденні теми, читати чи просто тихо сидячи.
…кожен із нас може знайти вільні півтори години на день. І коли нам це вдасться, ми зробимо подарунок своєму духу — звільнимося від клітки сучасного світу.
Я вірю, що ми можемо ввести нову звичку для розуму у сучасному світі, але на це потрібен час. Потрібно лише трохи рішучості і кожен із нас може знайти вільні півтори години на день. І коли нам це вдасться, ми зробимо подарунок своєму духу — звільнимося від клітки сучасного світу. Десять років тому, коли я був тим хлопцем, який ходив додому зі школи через ліс, стежив за черепахами, які повільно рухалися брудною дорогою, годинами спостерігав за пуголовками у мілководдях або коливанням трави на вітрі, я був вільним. Ми не можемо повернутися до такої свободи, і не завжди хочемо цього, але ми можемо відтворити якусь її частинку у нашому світі сьогодні. Ми можемо створити «заповідник» у власному розумі.
Немає коментарів:
Дописати коментар