Бех І.Д.,
доктор психол. наук,
дійсний член НАПН України,
директор Інституту проблем
виховання НАПН України
доктор психол. наук,
дійсний член НАПН України,
директор Інституту проблем
виховання НАПН України
РАННІЙ РОЗВИТОК ДИТИНИ У СУТНІСНОМУ ПОДАННІ
Ранній розвиток у психолого-педагогічній науці правомірно асоціюється з ранніми періодами дитинства, і якраз у такому ключі ми нині маємо більш-менш детальні наукові уявлення, що проливають світло на цю проблему. Вона набуває особливої актуальності, коли наша освіта істотно трансформується у плані її якісних змін у кожному виховному періоді.
Дошкільний вік у цьому контексті виразно особливий, оскільки педагогічний досвід і багаточисельні дослідження свідчать про те, що у дітей у цьому віці існують надзвичайно великі психофізіологічні резерви і що в дошкільні роки за сприятливих умов життя і виховання інтенсивно розвиваються різного роду практичні, розумові і художні здібності, починають формуватися перші моральні уявлення, почуття і звички, виробляються риси характеру. Звідси як у цьому віці здійснюється освітній процес дитини, багато в чому залежить її майбутнє.
Відповідно сучасним психолого-педагогічним положенням про провідну роль навчання і виховання у розвитку особистості в наших дошкільних установах здійснюється систематична освітня робота, за різних програм, спрямована на навчання дітей елементарним знанням і вмінням, на розвиток їх здібностей, на формування моральних якостей дитячої особистості.
Заслуговує уваги той факт, що вихованці дитячих установ під впливом систематичної освітньої роботи досягають у середньому більш високого розвитку, ніж їхні ровесники, які виховуються лише у сімейних умовах. Це по-перше. По-друге, за певних умов дошкільники можуть засвоювати такі знання, оволодівати такими способами розумових дій, набувати такі морально-вольові якості, які раніше вважались недоступними дітям цього віку.
Йдеться, таким чином, про організацію життєдіяльності дитини-дошкільника на психологічному оптимумі. Це означає, що заперечуючи штучну акселерацію психічного розвитку дитини, слід повсюдно збагачувати цей розвиток. Якраз у цьому полягає сутність психолого-педагогічної доктрини ампліфікації, яка у різних варіантах модифікації реалізується у нинішніх соціальних умовах функціонування дошкільної освіти.
Означена доктрина ґрунтується на чіткому врахуванні закономірностей розвитку психіки індивіда. До таких у першу чергу відноситься нерівномірність психічного розвитку. Її сутність полягає у тому, що навіть за найсприятливіших умов навчання і виховання різні психічні процеси не розвиваються рівномірно, одні передують, інші – відстають. Наприклад, граматичне мислення може сформуватися тільки на основі вже сформованої здібності мислити абстрактно, предметному мисленню передує процес сприймання і уявлення.
Друга закономірність психічного розвитку – системність. По мірі розвитку психіки утворюються психологічні системи. Так, формуються логічна (тобто мисленева пам’ять), мовлення і мислення об’єднуються у мовленнєве мислення. Пластичність і компенсація – третя закономірність розвитку психіки. Ця властивість визначається цілеспрямованими змінами психіки індивіда, способами навчання і виховання, заміщенням однієї функції другою за слабкості чи дефектності розвитку останньої.
Доктрина ампліфікації на своєму організаційно-програмному рівні виходить з того, що оптимальні педагогічні умови для реалізації потенційних можливостей маленької дитини, для її гармонійного розвитку створюються не шляхом форсованого надраннього навчання, спрямованого на скорочення дитинства, на передчасне перетворення малюка у дошкільника, дошкільника у школяра і т.д. Необхідно, навпаки, широке розгортання і максимальне збагачення змісту специфічно дитячих форм пізнавальної, ігрової, практичної й зображувальної діяльності, а також спілкування дітей між собою і з дорослими. На їхній основі повинно здійснюватись цілеспрямоване формування тих цінних душевних властивостей і якостей, для виникнення яких створюються найбільш сприятливі передумови у ранньому дитинстві.
Практично ранній розвиток дитини пов’язаний з формуванням здібності сприймати предмет цілісно, тобто системно, встановлюючи зв’язки між окремими властивостями предметів чи між самими предметами. Так, дітям стають доступні зв’язки, наприклад між температурою і агрегатним станом речовини, зовнішніми умовами і ростом рослин, образом життя тварини і будовою його тіла і т.д. Змістовні уявлення, що при цьому формуються у дитини, несуть зародок тих наукових понять, які повинні скластися на наступному віковому ступені під впливом шкільного навчання.
Особлива сфера, яка виражено презентує ранній розвиток дитини, формування першопочаткових наукових понять на основі відповідних предметно-перетворювальних дій пізнавальної спрямованості. Такі дії як предметні способи мислення відкривають дошкільникові істотні властивості відношення, характерні для логіко-математичного осмислення оточуючої дійсності.
Істотним є те, що використання інноваційних методів навчання дозволяє не лише виробити у дітей на ранніх ступенях їхнього вікового розвитку відому сукупність, хоча ще й не досить досконалих вмінь читання і рахунку, художньо-зображувальних способів, а й розвинути у них широке орієнтування у сфері мови, кількісних відношень, мистецтва, міжособистісних взаємин.
Дослідження свідчать також, що за відповідної організації життя і діяльності дітей у них ще у дошкільному віці можуть бути сформовані такі соціальні мотиви поведінки і розвинені такі почуття, виникнення яких раніше відносили до значно пізніших стадій онтогенезу.
Відмітимо таку розвивально важливу закономірність. За відповідної організації групової діяльності дітей, спрямованої на досягнення соціально значущого результату, і яка вимагає співробітництва, взаємодопомоги, у них досить рано починають формуватися простіші суспільні мотиви поведінки, які спонукають дотримуватися відомих моральних норм поведінки не під впливом зовнішніх спонук, а за своєю власною ініціативою, за внутрішнім переконанням.
У зв’язку з цим істотно змінюється характер емоційних переживань дитини й їхня регулююча роль у поведінці. На зміну більш примітивних емоцій задоволення чи незадоволення виникають початки вищих, специфічно людських моральних, естетичних і інтелектуальних почуттів, які спонукають дитину переходити до більш складних і більш соціально значущих видів діяльності.
Ранній розвиток дитини – її право на безумовне цілісне вдосконалення видаватиметься оптимальним, коли педагоги-вихователі у своїй практичній освітній діяльності розрізнятимуть тісно пов’язані, але все ж не тотожні і такі, що часто змішують, процеси функціонального і власне вікового розвитку дитини. Процес функціонального розвитку, який може спостерігатися у дітей різного віку, є результатом засвоєння дитиною певних знань і способів розумових дій, за допомогою яких ці знання дитина відкриває і засвоює. Вони входять у її досвід, який вона доцільно використовує у різновидах власної діяльності та спілкування.
Віковий розвиток характеризується глобальною перебудовою дитячої свідомості, особливо мислення, пам’яті, комунікативних процесів, які утверджують хід вікового розвитку дитини і сигналізують про перехід на новий ступінь вікового розвитку.
Ранній розвиток у психолого-педагогічній науці правомірно асоціюється з ранніми періодами дитинства, і якраз у такому ключі ми нині маємо більш-менш детальні наукові уявлення, що проливають світло на цю проблему. Вона набуває особливої актуальності, коли наша освіта істотно трансформується у плані її якісних змін у кожному виховному періоді.
Дошкільний вік у цьому контексті виразно особливий, оскільки педагогічний досвід і багаточисельні дослідження свідчать про те, що у дітей у цьому віці існують надзвичайно великі психофізіологічні резерви і що в дошкільні роки за сприятливих умов життя і виховання інтенсивно розвиваються різного роду практичні, розумові і художні здібності, починають формуватися перші моральні уявлення, почуття і звички, виробляються риси характеру. Звідси як у цьому віці здійснюється освітній процес дитини, багато в чому залежить її майбутнє.
Відповідно сучасним психолого-педагогічним положенням про провідну роль навчання і виховання у розвитку особистості в наших дошкільних установах здійснюється систематична освітня робота, за різних програм, спрямована на навчання дітей елементарним знанням і вмінням, на розвиток їх здібностей, на формування моральних якостей дитячої особистості.
Заслуговує уваги той факт, що вихованці дитячих установ під впливом систематичної освітньої роботи досягають у середньому більш високого розвитку, ніж їхні ровесники, які виховуються лише у сімейних умовах. Це по-перше. По-друге, за певних умов дошкільники можуть засвоювати такі знання, оволодівати такими способами розумових дій, набувати такі морально-вольові якості, які раніше вважались недоступними дітям цього віку.
Йдеться, таким чином, про організацію життєдіяльності дитини-дошкільника на психологічному оптимумі. Це означає, що заперечуючи штучну акселерацію психічного розвитку дитини, слід повсюдно збагачувати цей розвиток. Якраз у цьому полягає сутність психолого-педагогічної доктрини ампліфікації, яка у різних варіантах модифікації реалізується у нинішніх соціальних умовах функціонування дошкільної освіти.
Означена доктрина ґрунтується на чіткому врахуванні закономірностей розвитку психіки індивіда. До таких у першу чергу відноситься нерівномірність психічного розвитку. Її сутність полягає у тому, що навіть за найсприятливіших умов навчання і виховання різні психічні процеси не розвиваються рівномірно, одні передують, інші – відстають. Наприклад, граматичне мислення може сформуватися тільки на основі вже сформованої здібності мислити абстрактно, предметному мисленню передує процес сприймання і уявлення.
Друга закономірність психічного розвитку – системність. По мірі розвитку психіки утворюються психологічні системи. Так, формуються логічна (тобто мисленева пам’ять), мовлення і мислення об’єднуються у мовленнєве мислення. Пластичність і компенсація – третя закономірність розвитку психіки. Ця властивість визначається цілеспрямованими змінами психіки індивіда, способами навчання і виховання, заміщенням однієї функції другою за слабкості чи дефектності розвитку останньої.
Доктрина ампліфікації на своєму організаційно-програмному рівні виходить з того, що оптимальні педагогічні умови для реалізації потенційних можливостей маленької дитини, для її гармонійного розвитку створюються не шляхом форсованого надраннього навчання, спрямованого на скорочення дитинства, на передчасне перетворення малюка у дошкільника, дошкільника у школяра і т.д. Необхідно, навпаки, широке розгортання і максимальне збагачення змісту специфічно дитячих форм пізнавальної, ігрової, практичної й зображувальної діяльності, а також спілкування дітей між собою і з дорослими. На їхній основі повинно здійснюватись цілеспрямоване формування тих цінних душевних властивостей і якостей, для виникнення яких створюються найбільш сприятливі передумови у ранньому дитинстві.
Практично ранній розвиток дитини пов’язаний з формуванням здібності сприймати предмет цілісно, тобто системно, встановлюючи зв’язки між окремими властивостями предметів чи між самими предметами. Так, дітям стають доступні зв’язки, наприклад між температурою і агрегатним станом речовини, зовнішніми умовами і ростом рослин, образом життя тварини і будовою його тіла і т.д. Змістовні уявлення, що при цьому формуються у дитини, несуть зародок тих наукових понять, які повинні скластися на наступному віковому ступені під впливом шкільного навчання.
Особлива сфера, яка виражено презентує ранній розвиток дитини, формування першопочаткових наукових понять на основі відповідних предметно-перетворювальних дій пізнавальної спрямованості. Такі дії як предметні способи мислення відкривають дошкільникові істотні властивості відношення, характерні для логіко-математичного осмислення оточуючої дійсності.
Істотним є те, що використання інноваційних методів навчання дозволяє не лише виробити у дітей на ранніх ступенях їхнього вікового розвитку відому сукупність, хоча ще й не досить досконалих вмінь читання і рахунку, художньо-зображувальних способів, а й розвинути у них широке орієнтування у сфері мови, кількісних відношень, мистецтва, міжособистісних взаємин.
Дослідження свідчать також, що за відповідної організації життя і діяльності дітей у них ще у дошкільному віці можуть бути сформовані такі соціальні мотиви поведінки і розвинені такі почуття, виникнення яких раніше відносили до значно пізніших стадій онтогенезу.
Відмітимо таку розвивально важливу закономірність. За відповідної організації групової діяльності дітей, спрямованої на досягнення соціально значущого результату, і яка вимагає співробітництва, взаємодопомоги, у них досить рано починають формуватися простіші суспільні мотиви поведінки, які спонукають дотримуватися відомих моральних норм поведінки не під впливом зовнішніх спонук, а за своєю власною ініціативою, за внутрішнім переконанням.
У зв’язку з цим істотно змінюється характер емоційних переживань дитини й їхня регулююча роль у поведінці. На зміну більш примітивних емоцій задоволення чи незадоволення виникають початки вищих, специфічно людських моральних, естетичних і інтелектуальних почуттів, які спонукають дитину переходити до більш складних і більш соціально значущих видів діяльності.
Ранній розвиток дитини – її право на безумовне цілісне вдосконалення видаватиметься оптимальним, коли педагоги-вихователі у своїй практичній освітній діяльності розрізнятимуть тісно пов’язані, але все ж не тотожні і такі, що часто змішують, процеси функціонального і власне вікового розвитку дитини. Процес функціонального розвитку, який може спостерігатися у дітей різного віку, є результатом засвоєння дитиною певних знань і способів розумових дій, за допомогою яких ці знання дитина відкриває і засвоює. Вони входять у її досвід, який вона доцільно використовує у різновидах власної діяльності та спілкування.
Віковий розвиток характеризується глобальною перебудовою дитячої свідомості, особливо мислення, пам’яті, комунікативних процесів, які утверджують хід вікового розвитку дитини і сигналізують про перехід на новий ступінь вікового розвитку.
Немає коментарів:
Дописати коментар